метіль
МЕТІ́ЛЬ¹, і, ж., діал.
Метелиця (у 1 знач.).
[Старий:] Як страшно б'є метіль і завиває вітер! (В. Самійленко);
Метіль мете, пурга снігами сіє (А. Малишко);
Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла – неначе метіль дмухнула (І. Нечуй-Левицький).
МЕТІ́ЛЬ², те́ля, ч., діал.
Метелик (у 1 знач.).
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Є. Гребінка);
* У порівн. Влетіло щось, як великий нічний метіль, радісне, схвильоване (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)