мило
МИЛО¹, а, сер.
1. Тверда, напіврідка або рідка речовина — суміш жирів та лугу, що добре розчиняється у воді й уживається для миття і прання.
«І що там мити?» — подумала Христя, дивлячись, як і без того тендітні та білі руки натирав панич пахучим милом (Панас Мирний, III, 1954, 154);
Не мама її [сорочку] прала, а дівчата з фронтових пралень, а їм уже руки милом геть пороз’їдало... (Олесь Гончар, III, 1959, 9);
// Піна, що утворюється при розчиненні цієї суміші у воді.
Хомині очі каламутні, як вода з милом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 55);
Він, ще й не втершися, ще мило на шиї та біля вух, схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту (Андрій Головко, II, 1957, 44);
// тільки мн. Про сорти цієї речовини.
Свіжий, вільний, жвавий, ґречний, Він [ведмедик] ненавидить всі мила, Умивання — нову розкіш (Леся Українка, IV, 1954, 141);
Всі мила — це не що Інше, як лугові солі вищих жирних кислот (Наука і життя, 5, 1963, 14).
▲ Собаче (дике) мило, розм. — те саме, що мильнянка.
Під полом лежали усякі трави і коріння: .. любисток, терлич, папороть, собаче мило (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 189);
Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 9).
♦ Без мила в душу лізти — добиватися свого лестощами, удаваною ласкавістю;
Допастися (припасти), як Мартин (дурний) до мила — почавши щось робити, бути не в силі від цього одірватися.
Володимир.. до смачного борщу допався, як Мартин до мила (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 19);
Пожалівшись на Кифора, на те, що припав пастух до приватної власності, як дурний до мила, попросила Параска владу зарадити біді (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 36);
Мов (як) мила ковтнув (з’їв) — про людину у поганому настрої.
Пішов і пішов — мов мила ковтнув (Номис, 1864, № 3509);
— Чого це ти, Чіпко, як мила з’їв? — питає [Лушня]. — Чого ти журишся? (Панас Мирний, II, 1954, 183);
Проміняти (поміняти) шило на мило див. проміняти.
2. перен. Біла піна поту.
[Кирило:] Як сяду було на неї [відьму], та замордаю, та як почну хвайдою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 11);
— Вгамуйся, Іване, .. Ти глянь: з тебе он уже мило падає (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 187).
♦ У мило загнати (ввігнати) кого:
а) загнати коня до того, що він укрився піною.
— Ти що, ніби з цепу зірвався, коня в мило загнав? — накинувся Когут на наймита (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 108);
б) важкою працею знесилити людину.
І раптом згадав [Тарас Демидович] ті слова, що говорив Корній Кирилович, загортаючи гроші: «В мило там тебе вгонять, Тарасе, відчуваю. Але не падай духом..» (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 156);
Мило встає (встало) на кому — з’являється біла піна на комусь.
Він одно поганяв свого Гнідка, на котрому аж мило устало (Панас Мирний, I, 1954, 282).
МИЛО². Присл. до милий 1.
Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало (Леся Українка, I, 1951, 14);
І снилось так мило та любо, І я через сон говорив: Дівчино, моя ти дівчино (Степан Руданський, Тв., 1956, 57);
Хусточко моя, як ти мило мені пахнеш материним сивим волоссям, її теплом, знайомим і найріднішим з дитинства... (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 140);
— А його княгиня! Так мило, так просто обійшлася з нами, дарма що велико пані (Нечуй-Левицький, I, 1956, 164);
Так мило шуткували пасажири, Такі були вродливі всі жінки, Що мимохіть спадали в усміх щирий Зразки суворості — провідники (Максим Рильський, I, 1956, 261);
// у знач. присудк. сл., часто з інфін.
На тобі, Данило, що мені не мило! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 163);
Стихла буря: ясно, мило; Поле ожива (Павло Грабовський, I, 1959, 61);
Вийшла мати з немовлям в садок.. Як їй мило співи колискові Та вплітати в перші сни синкові (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 29).
Словник української мови (СУМ-11)