мило
ЛЮ́БО присл. (ніжно, з любов'ю), МИ́ЛО, ЛЮБ'Я́ЗНО, ЛАСКА́ВО, ЛЮБЕ́НЬКО. Семен був ставний парубок, і не раз йому любо посміхалась Ярина (П. Панч); Тільки-но говорив любо та мило і враз кинувся, як із ланцюга. Дивний світ, химерний світ, і люди на ньому чудернацькі! — філософствував.. Кузь (Григорій Тютюнник); Юнак мовчки кивнув головою і люб'язно поглянув на Гриця (О. Досвітній); Він уклонився, приступив до неї й привітався так ласкаво й щиро, неначе знав її з давніх-давен (І. Нечуй-Левицький); — Здоров був, давній знайомий! — мовила вона до його, любенько всміхаючись (Панас Мирний).
Словник синонімів української мови