миро
МИ́РО, а, с. Запашне масло, яке використовують у християнських церковних обрядах.
— Ходімо, куме, в піраміду [храм], Засвітим світоч. — І зайшли, Єлей і миро принесли (Шевч., II, 1963, 421);
Як на трон колись я злазив, Миром бог мене помазав І сказав: Прав! (Олесь, Вибр., 1958, 320);
*У порівн. Вчительша палить цигарку, пахучу, як миро (Мик., II, 1957, 111).
◊ [Всі] одни́м ми́ром ма́зані — про людей з однаковими вадами.
Всі попи одним миром мазані (Укр.. присл.., 1955, 21);
Що їй тепер діяти? Іти жалітися старшині?.. Всі вони один одного, як чорт болота, держаться; всі одним миром мазані… (Мирний, III, 1954, 29);
— Що цар, що імператор — одним миром мазані (М. Ол., Леся, 1960, 55).
Словник української мови (СУМ-11)