миро
МИ́РО, а, с.
Запашна олива, яку використовують у християнських церковних обрядах.
– Ходімо, куме, в піраміду [храм], Засвітим світоч. – І зайшли, Єлей і миро принесли (Т. Шевченко);
Як на трон колись я злазив, Миром Бог мене помазав І сказав: Прав! (О. Олесь);
* У порівн. Вчительша [вчителька] палить цигарку, пахучу, як миро (І. Микитенко).
◇ (1) Одни́м ми́ром ма́зана (д) див. ма́заний;
Одни́м ми́ром ма́зані (рідше пома́зані) див. ма́заний;
Пома́зані одни́м ми́ром див. пома́заний.
Словник української мови (СУМ-20)