мляво
МЛЯ́ВО.
1. Присл. до мля́вий 2.
Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді (Н.-Лев., II, 1956, 227);
Він говорив мляво, стомлено і коротко (Баш, Надія, 1960, 131);
Каганець, потріскуючи, мляво блимав на припічку (Коцюб., І, 1955, 109).
2. присудк. сл., діал. Млосно.
Наче у піч ускочила Христя, так у садку було душно і мляво (Мирний, III, 1954, 348);
Було тихо, сонячно і мляво (Гончар, Новели, 1949, 39).
Словник української мови (СУМ-11)