молодечий
МОЛОДЕ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до молоде́ць 1.
Цвіт спадає нам на плечі, юні плечі, молодечі (Тич., Хор.., 1958, 12);
// Власт. молодій людині.
Він [капітан] любив Анелю всею душею, з молодечим запалом (Фр., VI, 1951, 405);
Вражають очі [Єгора], що горять молодечою запальністю і якимсь одчайдушним веселим зухвальством (Шиян, Баланда, 1957, 7);
Він звик бачити у цій дівчині те, що є найкращого в комсомолі. Життєрадісність і бадьорість.., молодечу настійливість у серйозній, важкій роботі (Донч., II, 1956,178).
Словник української мови (СУМ-11)