мордуватися
МОРДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Зазнавати фізичних або моральних страждань; мучитися.
— — А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Шевч., І, 1951, 355);
— За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони [пани] довіку мучитися, до суду мордуватися!.. (Мирний, II, 1954, 207);
// Хвилюватися, переживати з приводу чогось.
Чого вона так мордується з сим весіллям, коли. молодого нема! (Кв.-Осн., II, 1956, 302);
Сидить дід на стільці, обуває постільці, а баба мордується, що в чоботи не взується (Укр.. присл.., 1955, 319).
2. з ким — чим, над чим і перед дієприсл. зворотом. Зазнавати труднощів; робити що-небудь з великим зусиллям, без належного успіху; мучитися.
Цілу годину мордувався Гануш, направляючи на клавіші пальці своєї старої учениці (Н.-Лев., III, 1956, 222);
Далі мордувалася мурашка з кришкою хліба, маленькою частинкою Якимової поживи (Кобр., Вибр., 1954, 45).
3. розм., рідко. Те саме, що скажені́ти.
Мордується, як чорт в потоках (Номис, 1864, № 3124).
Словник української мови (СУМ-11)