морщити
МО́РЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.
1. Робити зморшки, складки на шкірі, обличчі тощо.
Ясь надимався, взявшись у бік рукою, супив брови, морщив своє молоде лице, щоб додати собі більше панського виду (Н.-Лев., І, 1956, 161);
Надаремно Марусяк морщив брови, думаючи, тер собі чоло — з того нічого не виходило. В голову лізли самі дурниці (Хотк., II, 1966, 226);
Чабан Дмитро морщить чоло і дивиться кудись далеко в степ (Ірчан, II, 1958, 407).
2. Утворювати брижі на поверхні води.
Вітер гне всі дерева, морщить всю воду (Стеф., II, 1953, 45);
Вітер морщив у калюжах синю воду (Грим., Подробиці.., 1956,159).
▲ Мо́рщити постоли́, заст. — робити, шити постоли.
Дід Шайтан ані хижки не мав, ні хатини, а жив тим, що морщив людям постоли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 311).
▲ Мо́рщити [із се́бе] сироту́ — вдавати із себе сироту.
Особливо ж смішна була величезна.. стать Вовкуна, коли він кулився, і кривився, і морщив із себе сироту (Фр., III, 1950, 26).
Словник української мови (СУМ-11)