морщити
МО́РЩИТИ, щу, щиш, недок., що.
1. Робити зморшки, складки на шкірі, обличчі тощо.
Ясь надимався, взявшись у бік рукою, супив брови, морщив своє молоде лице, щоб додати собі більше панського виду (І. Нечуй-Левицький);
Надаремно Марусяк морщив брови, думаючи, тер собі чоло – з того нічого не виходило. В голову лізли самі дурниці (Г. Хоткевич);
Чабан Дмитро морщить чоло і дивиться кудись далеко в степ (Мирослав Ірчан).
2. Утворювати брижі на поверхні води.
Вітер гне всі дерева, морщить всю воду (В. Стефаник);
Вітер морщив у калюжах синю воду (Я. Гримайло).
◇ (1) Мо́рщити із се́бе сироту́, зневажл. – видавати себе за бідного, нещасного; прибіднятися.
Особливо ж смішна була величезна, могуча [могутня] стать Вовкуна, коли він кулився, і кривився, і морщив із себе сироту (І. Франко);
(2) Мо́рщити постоли́, заст. – робити, шити постоли.
Дід Шайтан ані хижки не мав, ні хатини, а жив тим, що морщив людям постоли (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)