мінарет
МІНАРЕ́Т, а, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликав мусульман на молитву.
Пишний Босфор майнув золотим пасмом з мечетями, мінаретами (Н.-Лев., III, 1956, 305);
Мечеті були повні туфель і людей, горів обгорткою коран, скрипіли голосами з мінаретів муедзини, схилялись на схід мулли — "молились" за голодаючих… (Ю. Янов., І, 1958, 63).
Словник української мови (СУМ-11)