мітка
МІ́ТКА, и, ж.
1. Знак, зроблений на кому-, чому-небудь.
Той не сталевар, хто розпеченою сталлю не мічений… Кажуть, що раніше з цієї мітки починалося життя на заводі (Руд., Вітер.., 1958, 288);
— Мітку шукай. Знайшли помічені дерева і до самого обіду працювали справно, без жодного перекуру (Тют., Вир, 1960, 243).
2. Дія за знач, мі́тити¹.
Мітка [атома] найпростіше досягається добавкою незначної кількості радіоактивного ізотопу (Наука.., 5, 1959, 21).
Словник української мови (СУМ-11)