міцненько
МІЦНЕ́НЬКО. Присл. до міцне́нький.
Галя прокинулася, почула, що міцненько її обняли — то менший брат обняв її (Вовчок, І, 1955, 312);
Обкрутить [Ту-покопилий] дебеленько, міцненько, щоб ти тільки те й робив, що вправненько, смирненько за хазяйським плугом ходив (Ковінька, Кутя.., 1960, 112).
Словник української мови (СУМ-11)