міч
МІЧ, мо́чі, ж., заст. Сила.
— Та деріть дужче! — крикнув що є мочі сам пан сотник конотопський (Кв.-Осн., II, 1956, 185);
Повертало сонце на південні грані; В горах полилися струмені весняні; Все кругом кипіло, і очам здавалось, Що й само каміння мочі набиралось (Щог., Поезії, 1958, 216);
У пошані той у нас, хто працює вміло; Вміло, чесно, в повну міч (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 139).
Нема́є (не ста́не) мо́чі — не вистачає (не вистачить) сили.
Даремно горять мої очі: тьму освітити немає в них мочі… (Л. Укр., І, 1951, 271);
Сказать немає мочі (Сос., 1,1957, 207);
Всяке діло за тобою, І не стане мочі Все робити та робити з ранку і до ночі! (Щог., Поезії, 1958, 76).
Словник української мови (СУМ-11)