набитий
НАБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наби́ти.
Набитий соломою матрац відгукувався на кожен його порух сухим шурхотом (Загреб., Спека, 1961, 14);
Вранці пішов свіжий, а за день змарнів, в набитих вітром очах застигла сльоза (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 197);
Недалеко його висить револьвер. Він набитий (Коб., І, 1956, 341);
Його молодший товариш теж одклав кайло.. підсунувся на купу набитої породи (Досв., Вибр., 1959, 345);
// наби́то, безос. присудк. сл.
На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов селедців у бочці, якихось людських істот (Фр., І, 1955, 79);
Очі ховають ніяковість під густими сірими бровами, в яких повно набито пилюки (Гончар, Тронка, 1963, 279).
◊ Битко́м наби́тий див. битко́м;
Битко́м наби́то див. битко́м;
Наби́та рука́ — добре натренована рука.
У мене, старика. На всяке майстерство набита, бач, рука (Рильський, Сад.., 1955, 57);
Наби́тий гамане́ць див. гамане́ць;
Наби́тий ду́рень див. ду́рень;
Як наби́то — дуже багато.
Сонце почало вже хилитися на західну половину неба, а в грушатицькій коршмі [корчмі] народу як набито (Фр., VIII, 1952, 9).
Словник української мови (СУМ-11)