набитий

НАБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наби́ти.

Набитий соломою матрац відгукувався на кожен його порух сухим шурхотом (Загреб., Спека, 1961, 14);

Вранці пішов свіжий, а за день змарнів, в набитих вітром очах застигла сльоза (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 197);

Недалеко його висить револьвер. Він набитий (Коб., І, 1956, 341);

Його молодший товариш теж одклав кайло.. підсунувся на купу набитої породи (Досв., Вибр., 1959, 345);

// наби́то, безос. присудк. сл.

На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов селедців у бочці, якихось людських істот (Фр., І, 1955, 79);

Очі ховають ніяковість під густими сірими бровами, в яких повно набито пилюки (Гончар, Тронка, 1963, 279).

◊ Битко́м наби́тий див. битко́м;

Битко́м наби́то див. битко́м;

Наби́та рука́ — добре натренована рука.

У мене, старика. На всяке майстерство набита, бач, рука (Рильський, Сад.., 1955, 57);

Наби́тий гамане́ць див. гамане́ць;

Наби́тий ду́рень див. ду́рень;

Як наби́то — дуже багато.

Сонце почало вже хилитися на західну половину неба, а в грушатицькій коршмі [корчмі] народу як набито (Фр., VIII, 1952, 9).