набухлий
НАБУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до набу́хнути.
Бульвар Шевченка гомонить Про ту уже не дальню мить. Коли набухла соком зав’язь Плодами світ обагрянить (Воронько, Коли я.., 1962, 3);
Земля.. лежала чорна, набухла водою, оголена і непривітна (Коз., Сальвія, 1959, 131).
2. у знач. прикм. Те саме, що набубня́вілий 2.
Сніг розтав, дерева гуділи чорні, з набухлими бруньками (Донч., II, 1956, 109).
Словник української мови (СУМ-11)