набучавілий

НАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до набуча́віти.

З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (Панч, Синів.., 1959, 67);

Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 230).

Значення в інших словниках

1. набучавілий — набуча́вілий дієприкметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. набучавілий — -а, -е, діал. Дієприкм. акт. мин. ч. до набучавіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. набучавілий — НАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. до набуча́віти. Але як перебратися через Дніпро? Крига була крихка, набучавіла водою (із журн.); // у знач. прикм. З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (П. Панч); Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
4. набучавілий — НАБУ́ХЛИЙ (збільшений в об'ємі внаслідок насичення вологою), НАБРЯ́КЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙ підсил., НАБУБНЯ́ВІЛИЙ розм., НАБУЧА́ВІЛИЙ розм. Сніг розтав, дерева гуділи чорні, з набухлими бруньками (О. Донченко); Він відчинив важкі набряклі двері (С.  Словник синонімів української мови