навал
НАВА́Л, у, ч.
1. Дія за знач. навали́ти, нава́лювати 1, 2, 4.
Грубі камінні брили стирчать серед водопаду, покриті білою піною, і видержують сотні літ навал фаль [хвиль] (Фр., VIII, 1952, 194).
2. Нагромадження чого-небудь у великій кількості; купа, куча.
О, він проб’є навали крижані, Обійде льодові пливучі гори!.. (Руд., Ленінградці, 1948, 6);
*Образно. Звучали трембіти в небеса, горіли свічі, голосили жінки, а серед навалу всіх тих звуків, мов труба, гримів дикий голос Юраша (Хотк., II, 1966, 262).
Словник української мови (СУМ-11)