наверха
НАВЕРХА́, присл., діал. Наверху, зверху.
— Пізнаєш, де ми? Пізнаю, — кажу. — Ми вже наверха, не в ямі (Фр., І, 1955, 123);
Жовті вушка од рудих черевиків теліпалися наверха, як свинячі вуха (Коцюб., І, 1955, 319);
Куди оберни, то все діра наверха (Номис, 1864, № 11141).
Словник української мови (СУМ-11)