навздогін
НАВЗДОГІ́Н, НАЗДОГІ́Н, присл. Вслід за тим, що віддаляється.
Козацька сторожа прискочила навздогін до Сагайдачного і познімала шапки (Мак., Вибр., 1956, 462);
Деякі з-за воріт показували кулаки, посилаючи наздогін невиразні лайки (Коцюб., І, 1955, 205);
Вона вскочила в човен і попливла навздогін за лебедем (Донч., Секрет, 1947, 78);
Вже третій день, не сходячи з машини, за ворогом ми мчали наздогін (Перв., II, 1958, 197).
Словник української мови (СУМ-11)