навкруг
НАВКРУ́Г, присл., прийм. Те саме, що навко́ло.
В лице сталевий вітер віє, лунає залпами навкруг (Сос., II, 1958, 404);
Давид посовістився толочити цвіт, хоча й ніде нікого не було навкруг (Стельмах, Хліб.., 1959, 105);
Пірнав [Прокіп] у гущу осінньої ночі і прислухався, як калатав стукач навкруг подвір’я (Коцюб., II, 1955, 83);
Мама влаштовує танок навкруг ялинки (Ів., Опов., 1949, 100).
Словник української мови (СУМ-11)