навкруги
НАВКРУГИ́, присл., прийм. Те саме, що навко́ло.
Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (Мирний, І, 1954, 164);
Була тільки п’ята година, а навкруги вже зовсім сутеніло (Гончар, І, 1954, 197);
Хо сидить посеред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша (Коцюб., І, 1955, 149);
На перехрестях вулиць ми зупинялись, бо вітер наче танцював навкруги нас (Ю. Янов., II, 1958, 56).
Словник української мови (СУМ-11)