навкулачки
НАВКУЛА́ЧКИ, присл., розм. Кулаками, за допомогою кулаків.
Вони подерли на собі сорочки, бились навкулачки, потім міцно зчепились і почали кидать один одного на землю (Н.-Лев., І, 1956, 418);
— Ну, давай навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукава. — Подивлюся я, що за митець у кулаці (Довж., І, 1958, 218);
*Образно. Б’ється навкулачки зима з весною (Літ. Укр., 19.III 1963, 2).
◊ Ще [й] чорти́ навкула́чки не би́лися (не б’ю́ться) див. би́тися.
Словник української мови (СУМ-11)