навмисне
НАВМИ́СНЕ, НАУМИ́СНЕ, присл. Те саме, що навми́сно, науми́сно.
Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали надалі (Вас., II, 1959, 85);
[Василь:] А Степанида хитра! Як тільки зустрінеться, то, мов наумисне, моргає на мене (Кроп., II, 1958, 116);
Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою (Вільде, Сестри.., 1958, 11);
Мама, як навмисне, повільно одягається і, здається Галі, надто повільно йде (Ів., Таємниця, 1959, 10).
Словник української мови (СУМ-11)