навмисне
НАВМИ́СНЕ, НАУМИ́СНЕ, присл.
З певним наміром, з певною метою.
Гетьман звелів покинути цтанці та ще й довірився зрадливому хлопові, що навмисне завів нас у цю пастку! (А. Кащенко);
Почав він панську посуду бити: отсе було несе в пекарню чи з пекарні посуду, набере її повно, та наумисне або споткнеться, або підковзнеться – посуда лу-лус! (О. Кониський);
Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали надалі (С. Васильченко);
В джерелах слова – душі криниця, а рідна мова – як чарівниця. Звичайний приклад візьму навмисне, краса ж така в нім, що серце стисне (Д. Білоус);
Господарка навмисне ввімкнула репродуктор: не вистачало, щоб він спізнився на роботу (В. Дрозд);
Години того дня тяглися ніби навмисне повільно (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)