навшпиньки
НАВШПИ́НЬКИ, присл.
1. з дієсл. стати, підвестися, звестися і т. ін. На кінчики пальців ніг.
Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (Н.-Лев., IV, 1956, 121);
Бармаш обірвав себе на півслові, одірвав руку від кашкета і замість пристукнути каблуком став навшпиньки (Коз., Гарячі руки, 1960, 146).
2. з дієсл. стояти та дієсл. на означення руху. Те саме, що навшпи́ньках.
Листоноша мовчки, навшпиньки підійшов до Терентія (Довж., І, 1958, 417);
Озувшись, Давид навшпиньки, щоб не почула тітка, виходить з хатини (Стельмах, І, 1962, 141).
Словник української мови (СУМ-11)