наговір
НАГОВІ́Р, во́ру, ч.
1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова.
Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Мирний, IV, 1955, 54);
Вже на нас чигала розлука І лихі наговори чорні… (Забашта, Пісня.., 1961, 87).
2. У забобонних людей — заклинання, яке має магічну силу.
[Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Крон., II, 1958, 347);
— Перехрестився б ти, Семене, від наговору це тобі (Ле, Побратими, 1954, 8).
Словник української мови (СУМ-11)