1. Словник української мови в 11 томах

наговір

НАГОВІ́Р, во́ру, ч.

1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова.

Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Мирний, IV, 1955, 54);

Вже на нас чигала розлука І лихі наговори чорні… (Забашта, Пісня.., 1961, 87).

2. У забобонних людей — заклинання, яке має магічну силу.

[Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Крон., II, 1958, 347);

— Перехрестився б ти, Семене, від наговору це тобі (Ле, Побратими, 1954, 8).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наговір — нагові́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. наговір — Обмова, наклеп; (нашепт) каверза, клявза, зап. донос. Словник синонімів Караванського
  3. наговір — див. наклеп Словник синонімів Вусика
  4. наговір — -вору, ч. 1》 Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова. 2》 У забобонних людей – заклинання, яке має магічну силу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. наговір — НАГОВІ́Р, во́ру, ч. 1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова. Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Панас Мирний); – Ти ще на мене наговори будеш писати?... Словник української мови у 20 томах
  6. наговір — ЗАКЛИНА́ННЯ (за народними уявленнями — слова, що мають магічну силу), ЗАМОВЛЯ́ННЯ, ПРИМОВЛЯ́ННЯ, ЗАКЛЯ́ТТЯ, НАГОВІ́Р, ЗАКЛИ́Н заст., ПРИГОВІ́Р заст., ПРИМО́ВА заст. Виголосивши свої заклинання, Василина взяла дійницю і присіла до корови, щоб подоїти (С. Словник синонімів української мови