наговір
НАГОВІ́Р, во́ру, ч.
1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова.
Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Панас Мирний);
– Ти ще на мене наговори будеш писати? Так забирайся зараз же із ділянки (Григорій Тютюнник);
– Тату, і ви повірите цим наговорам? – бліднучи, обізвалася з порога Орина (М. Стельмах).
2. Нашіптування, заклинання, які мають магічну, чаклунську або цілющу силу.
[Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (М. Кропивницький);
Вона була певна, що не в небезпеці помилки була справа, а в тім, що чужі розмови перешкоджали чарівним наговорам, без яких найліпші ліки нічого не були варті (Н. Королева);
– Чи ви мене коло того знахарства заставали? Та я з цим дурнозіллям .. не паскуджусь, всі шепоти-наговори перезабула (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)