надихати
НАДИХА́ТИ див. нади́хувати¹.
НАДИХА́ТИ, а́ю, а́єш і НАДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТХНУ́ТИ і НАДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Збуджувати, викликати душевне піднесення, натхнення; надавати душевної сили.
Читання надихало Лесю, голос її з кожним рядком міцнів, виразнішав (М. Ол., Леся, 1960, 160);
Раз над Києвом стояла чудова весняна ніч, що так надихувала духом поезії Гоголя і Пушкіна (Н.-Лев., І, 1956, 343);
Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., 1,1959, 397);
Ідуть брати твої на бій — не тисячі, а міліони… Ти надихнути їх зумій, створи пісень залізні тони! (Тич., II, 1957, 106);
// Викликати що-небудь у когось.
Я знаю: нечестиве те кохання, ..його ж мені вона сама натхнула (Крим., Вибр., 1965, 45);
Ти загинув, але твоя кров Натхнула до брата любов (Стар., Вибр., 1959, 32).
2. на що. Спонукати до яких-небудь учинків, дій (перев. благородних, високих).
Комунізм надихає радянських людей на героїчну працю на благо Батьківщини (Ком. Укр., 11, 1964, 33);
Чисте і невичерпне джерело мудрих і всеперемагаючих ленінських ідей завжди надихуватиме нас на вірне і віддане служіння науці, радянському народові (Мовозн., XVI, 1961, 11);
Якщо в музиці у яскравій художній формі втілені високі прагнення і почуття людей — вона знайде гарячий відгук в серцях наших сучасників, надихне їх на нові подвиги (Літ. Укр., 30.ІІІ 1962, 1).
Словник української мови (СУМ-11)