надміру
НАДМІРУ, присл. Надзвичайно, дуже, занадто.
В мене почав псуватися характер. Я зробився нервовим і надміру вразливим (Олександр Довженко, I, 1958, 24);
Воронцов сидів на стільці, а вродлива, надміру серйозна фельдшерка з санітарної роти робила йому перев’язку (Олесь Гончар, I, 1954, 117);
// Понад міру.
Юра ніколи не пив надміру, навіть загалом, рідко вживав горілки (Іван Франко, IV, 1950, 403).
Словник української мови (СУМ-11)