надісь
НАДІ́СЬ, НАДІ́ЙСЬ, вставн. сл., розм., заст. Уживається для підсилення достовірності висловленого у знач. мабуть, певно, можливо.
— Йди сам додому цею стежкою, а я піду іншою, бо вже наші стежки, надісь, розійшлись навіки, як туман по лісі (Н.-Лев., III, 1956, 341);
— Випий, Мотре, для порядку. — Залий мужицьку біду, — обізвався Якубенко. — її, надійсь, і морем-океаном не заллєш, — махнув рукою Волошин (Стельмах, Хліб.., 1959, 34).
Словник української мови (СУМ-11)