наковтатися
НАКОВТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Ковтаючи багато разів, наповнити шлунок чим-небудь.
Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили (Гончар, II, 1959, 31);
Довго я пірнав, аж поки води наковтався (Збан., Мор. чайка, 1959, 14);
// Дихаючи, увібрати, втягнути в себе велику кількість чого-небудь.
Кашлянув [Дорош] тим характерним кашлем, коли людина наковтається пилюки і в неї дере в горлі (Тют., Вир, 1964, 104);
У день пекучий, наковтавшись пилу, Ми спраглими устами припадали До краю дерев’яного відра (Рильський, III, 1961, 105).
◊ Наковта́тися сліз — багато поплакати.
Сама Яресьчиха сліз наковталася вволю на доччиному весіллі — пекуче воно було: замість справжнього батька порядкував за столом одноденний "батько", званий, весільний… (Гончар, І, 1959, 9).
Словник української мови (СУМ-11)