накоїти

НАКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду).

Коли б Карпові воля, немало б він шкоди накоїв… (Мирний, І, 1954, 270);

Багато лиха накоїли татари, потрощили, поруйнували все (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495).

Значення в інших словниках

1. накоїти — нако́їти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. накоїти — -ою, -оїш, док., перех. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. накоїти — НАКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., що. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду). Багато лиха накоїли татари, потрощили, поруйнували все (А. Хижняк); – А ви що, не знаєте, що трапилося у Бубонів? Стратон Стратонович зупинився і на мить завмер. – Як завжди, щось накоїли! (О. Чорногуз).  Словник української мови у 20 томах
4. накоїти — ДІ́ЯТИ як (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИ що, ЧИНИ́ТИ що, УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ) що, ПРАКТИКУВА́ТИ що, МОТО́РИТИ як, що, розм., ПОСТУПА́ТИ розм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯ діал.; ВИРОБЛЯ́ТИ (ВИРО́БЛЮВАТИ рідше) що, ТВОРИ́ТИ що, розм.  Словник синонімів української мови
5. накоїти — Нако́їти, -ко́ю, -ко́їш, -ко́їть; -ко́їмо, -ко́їте, -ко́ять; не нако́й, -ко́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. накоїти — Нако́їти, -ко́ю, -їш гл. Надѣлать, натворить (преимущественно чего-либо дурного).  Словник української мови Грінченка