Словник синонімів української мови

накоїти

ДІ́ЯТИ як (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИ що, ЧИНИ́ТИ що, УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ) що, ПРАКТИКУВА́ТИ що, МОТО́РИТИ як, що, розм., ПОСТУПА́ТИ розм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯ діал.; ВИРОБЛЯ́ТИ (ВИРО́БЛЮВАТИ рідше) що, ТВОРИ́ТИ що, розм., ВИТВОРЯ́ТИ що, розм., ВИТІВА́ТИ що, розм. (щось незвичайне); ОРУ́ДУВАТИ іноді зневажл., ШУРУВА́ТИ фам. (вправно, енергійно, іноді в негативному плані). — Док.: вді́яти (уді́яти), зроби́ти, учини́ти (вчини́ти), поступи́ти, поступи́тися. — Що ж ми тепер у світі божому будемо діяти та робити без хазяїна? — промовила мати крізь сльози (І. Нечуй-Левицький); Хто не чинить лихого, тому не страшно нікого (прислів'я); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече (Б. Грінченко); Практикувала Сташка і таке. У неділю, коли обоє вони були вільні, вона раптом прикидалась хворою (Ірина Вільде); І досі все здається, що треба кудись бігти і щось моторити скоріш, скоріш... (Леся Українка); — А ви, капітан, по заповіді поступаєте: хай права не знає, що робить ліва, — зареготався Книш (Панас Мирний); Енеєві пророковала (Сивилла), Йому де поступатись як (І. Котляревський); — Що та Орлиха виробляє? — подумала собі мати. — А здається, й розсудлива людина (Марко Вовчок); І сонце хоче подивиться, Що будуть з праведним творить?!.. (Т. Шевченко); О, що робили, що витворяли ці фашистські пси! (П. Тичина); Іще темно, доводиться орудувати навпомацки, і це надає звичайній роботі особливого забарвлення (М. Ю. Тарновський); — У мене теж справи. Початок я тобі зробив, а тепер шуруй сам (Ю. Збанацький). — Пор. нако́їти.

НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм., ПОРОБИ́ТИ що, розм., НАПРОКУ́ДИТИ заст., НАЧИНИ́ТИ заст., ПОЧИНИ́ТИ що, заст.; ВІДЗНА́ЧИТИСЯ у чому, чим, ірон., НАЧУДИ́ТИ без додатка, розм. (зробити що-небудь таке, що викликає осуд, здивування). — Недок.: ко́їти, ско́ювати, чини́ти, учиня́ти (вчиня́ти), твори́ти що відзнача́тися. Хвора, розуміючи, що накоїла чогось страшного, вже рвонулась до дверей (О. Ільченко); — Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко); (Сестра Серахвима:) А, одступаєшся? Ховаєшся!.. Кажи, що учинила... (Панас Мирний); — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко); Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (унтери) (Т. Шевченко); (Річард:) Сам не відає, що творить (Леся Українка); У два тижні такого наброїв (Хапко), набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок); — Ну-с, ти, — починав пристав розпікати злочинця. — Попався вже... Наколобродив... червоній тепер (О. Гончар); Плаче (панночка) та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила (Марко Вовчок); Котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти який час перед всім класом (Олена Пчілка); — Чого ж мовчиш? Чим ще відзначився? — наполягав лисий, осадистий.. — Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (О. Гончар); — Наполохав... наполохав! — передражнив його Степан. — А от ти начудив — то правда (С. Скляренко). — Пор. 1. ді́яти, устругну́ти.

УСТРУГНУ́ТИ (ВСТРУГНУ́ТИ) розм. (зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване), УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) розм., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ). Вона з недовірою подивилася на мене, потім оглянула стілець — вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, — і не сідала (Л. Смілянський); Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко); Сподіваюся, що вона колись утне щось поважне і гарне навдивовижу усім (М. Коцюбинський); Валентин не міг всидіти на місці, його штовхав якийсь веселий біс утяти яку-небудь штуку (О. Гончар); Князь Єремія.. був байдуженький до тієї дорогої фацеції, яку він стругнув для панів, навіть нищечком сміявся, що вчинив ту великопанську дурість (І. Нечуй-Левицький); Пан тільки таку штуку вдер, аби парубків налякать (А. Свидницький). — Пор. нако́їти.

Словник синонімів української мови

Значення в інших словниках

  1. накоїти — нако́їти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. накоїти — -ою, -оїш, док., перех. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду).  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. накоїти — НАКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., що. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду). Багато лиха накоїли татари, потрощили, поруйнували все (А. Хижняк); – А ви що, не знаєте, що трапилося у Бубонів? Стратон Стратонович зупинився і на мить завмер. – Як завжди, щось накоїли! (О. Чорногуз).  Словник української мови у 20 томах
  4. накоїти — Нако́їти, -ко́ю, -ко́їш, -ко́їть; -ко́їмо, -ко́їте, -ко́ять; не нако́й, -ко́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. накоїти — НАКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду). Коли б Карпові воля, немало б він шкоди накоїв… (Мирний, І, 1954, 270); Багато лиха накоїли татари, потрощили, поруйнували все (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495).  Словник української мови в 11 томах
  6. накоїти — Нако́їти, -ко́ю, -їш гл. Надѣлать, натворить (преимущественно чего-либо дурного).  Словник української мови Грінченка