напій

НАПІ́Й, по́ю, ч. Спеціально приготовлена рідина, признач. для пиття.

На столах понаставляли багато тарілок, багато стаканів та чарок, а наїдків та напоїв було трохи (Н.-Лев., III, 1956, 61);

Раптом він спиняється під зеленими деревами, де багато людей сидять на килимах і п’ють з великих піал чудовий напій з маринованих черешень (Гончар, III, 1959, 157);

*Образно. Радій же, серце! До останку пий Життя людського пінистий напій (Рильський, І, 1956, 370);

*У порівн. Прохолодне повітря, наче ароматний напій, сповнювало легені (Трубл., Шхуна.., 1940, 14).

Спи́ртні (алкого́льні) напо́ї — напої, приготовлені на спирті, із спиртом.

Спиртні напої вживали ще в сиву давнину (Наука.., 10, 1958, 31);

Більше половини спортсменів не палять і зовсім не вживають алкогольних напоїв (Ком. Укр., 8, 1967, 67).

Значення в інших словниках

1. напій — напі́й іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. напій — Питво, пиття, (пре. хмільний) трунок, (гидкий) пійло, мн. ур. меди.  Словник синонімів Караванського
3. напій — [нап’ій] -пойу, ор. -пойеим, м. (ў) -пойі, р. мн. -пойіў  Орфоепічний словник української мови
4. напій — -пою, ч. Спеціально приготовлена рідина, признач. для пиття.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. напій — НАПІ́Й, по́ю, ч. Спеціально приготовлена рідина, признач. для пиття. На столах понаставляли багато тарілок, багато стаканів та чарок, а наїдків та напоїв було трохи (І. Нечуй-Левицький); Чай був улюбленим напоєм професора (В.  Словник української мови у 20 томах
6. напій — НАПІ́Й (спеціально приготовлена рідина для пиття); ПИТВО́, ПИТТЯ́, ПІ́ЙЛО перев. зневажл., ПИТНЕ́ збірн., розм. (те, що п'ють, перев. у збірн. знач.); ТРУ́НОК (перев. алкогольний напій); НЕКТА́Р (надзвичайно приємний на смак напій).  Словник синонімів української мови
7. напій — Напі́й, -по́ю, -по́єві, -по́єм; напо́ї, напо́їв, -по́ям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. напій — Напій, -по́ю м. Напитокъ. Ой куме мій молодий, то ваш напій дорогий. Гол. IV. 442. Я го буду тим вітати, тим напоєм частувати. Гол. І. 207.  Словник української мови Грінченка