наряджати
НАРЯДЖА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАРЯДИ́ТИ, ряджу́, ряди́ш, док., перех. Одягати кого-небудь (перев. у святковий, гарний одяг).
Наряджа [баба] мене, та все прихвалює: яка я красива та як я панові сподобалася (Мирний, III, 1954, 163);
Наряджають Зміївни Олену, підводять то до одного, то до другого дзеркала (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 61);
І намисто Олені нав’язує [Явдоха] на шию, і голову квітча; а як нарядила зовсім, то й вибігла мерщій надвір (Кв.-Осн., II, 1956, 211);
Обмивши тіло батька власними руками та нарядивши його у найкращу одіж, став він перед вельми важливим питанням: чим оплатити видатки на похорон (Оп., Іду.., 1958, 12);
*Образно. Його [Т. Шевченка] наряджали [націоналісти] в одежу мирного співця старих "устоїв", наївного любителя старовини і вишневих садочків (Рильський, III, 1956, 241);
// ким. Одягаючи, робити подібним до кого-, чого-небудь.
Ой я свого чоловіка нарядила паном: сорочечка по коліна, підв’язана валом (Номис, 1864, №12551);
[Кембль:] Він збаламутив Дженні… Раз він зліпив тут з неї подобизну і нарядив принцесою (Л. Укр., III, 1952, 65).
НАРЯДЖА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАРЯДИ́ТИ, ряджу́, ряди́ш, док., перех. і без додатка.
1. Давати розпорядження про виконання якої-небудь роботи; посилати в наряд.
— Кожна бригада мусить стати на свою ділянку й не заважати іншій. Я буду наряджати, а ви записуйте (Ле, Міжгір’я, 1953, 397);
//Посилати, направляти куди-небудь.
— Ну що? Були ще там, крім тебе, люди, котрих я на тартак наряджав? — питає мене Косован (Мур., Бук. повість, 1959, 170);
Громада знов нарядила посланців в Київ до владики просити за Харитона Моссаковського (Н.-Лев., III, 1956, 63).
2. розм. Влаштовувати, організовувати який-небудь захід.
Ніби серед будня несподівано свято собі нарядили [хлопці й дівчата]. Були, як п’яні, пустували, як діти, без ладу співали, без потреби реготалися (Вас., II, 1959, 95).
3. розм. Лаштувати, приготовляти що-небудь.
Нарядити новий серп.
Словник української мови (СУМ-11)