насаджувати
НАСА́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, НАСАДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і розм. НАСАДОВИ́ТИ, довлю́, ло́виш; мн. насадо́влять; док., перех.
1. Проводити посадку, садити певну кількість чого-небудь (про рослини).
Знесли хату Омелькову й Стецькову, насадили садок (Мирний, І, 1949, 195);
Дід насадив і калину, і бузину, і рожу (Вовчок, І, 1955, 382);
// Садити у великій кількості.
Тепер йому теж здавалося, що немає в світі нічого вищого, ніж насаджувати ліси (Жур., До них іде.., 1952, 94);
Лариса насаджувала квіти, посипала піском доріжки (Руд., Остання шабля, 1959, 12);
В кінці греблі шумлять верби. Що я насадила… (Укр.. лір. пісні, 1958, 256);
Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (Н.-Лев., І, 1956, 82);
— А дерев маленьких скільки росло! То вона їх сама насадовила, сама доглядала (Збан., Мор. чайка, 1959, 44).
2. тільки док. Помістити куди-небудь у певній кількості.
Він, швидко поробивши човни. На сине море поспускав, Троянців насаджавши повні (Котл., І, 1952, 65).
3. перен. Насильно впроваджувати, поширювати, розвивати що-небудь (ідеї, погляди і т. ін.).
Приречені на загибель реакційні пануючі класи капіталізму бояться дійсності, і тому вони сіють ілюзії, насаджують антинаукову, наскрізь фальшиву ідеологію (Ком. Укр., 5, 1961, 68);
[Калинович:] Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! (К.-Карий, II, 1960, 334);
Поміркуй: тяжкі негоди насаджають в душах злобу (Фр., XI, 1952, 208).
НАСА́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док., перех.
1. Насовуючи, накладаючи, міцно надівати на що-небудь.
Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Стор., І, 1957, 397);
Заходився [Ант], готуючи стріли, стругати пруття; на один, тонкий, кінець кожного прутика насаджував жолобчасте залізце з вістрям, на другому робив вирізку або доточував костяний зуб (Скл., Святослав, 1959, 8);
Софрон мусив швидким рухом насадити на балон конусну голівку (Рибак, Час.., 1960, 93).
2. розм. Надівати, натягати що-небудь (на голову, палець і т. ін.).
[Подорожній:] То я так собі насадив його (персня] на палець, аби свою принадну особу від небезпечних заходів оборонити (Л. Укр., IV, 1954, 222);
Гудзь щільніше підтягнув пояс, насадив на голову картуза і попрямував до вихователя (Добр., Ол. солдатики, 1961, 122);
Зуб насадив на носа великі рогові окуляри (Собко, Справа.., 1959, 13).
3. Накладати, настромлювати на що-небудь.
На самому кінці тієї купи стримить високий, як стовп, камінь.,, зверху товщий, неначе на стовп хтось насадив здорову голову (Н.-Лев., II, 1956, 199);
Глафіра та Явдоха з ганчірок ввертіли відьму, схожу на горбату Хомашину, насадили її на кочергу і засунули під бовдур (Чорн., Потік.., 1956, 41).
♦ Насади́ти бо́ки — те саме, що Нам’я́ти бо́ки ( див. намина́ти).
Кулачки заведуть, граючись, і насадять боки Василеві (Мирний, IV, 1955, 169);
Насади́ти болячо́к — заподіяти лихо кому-небудь.
— Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, — підвелося вгору кілька важких кулаків. — Насадив людям болячок, болячками і відповість! (Стельмах, І, 1962, 200);
Насади́ти гу́лю (гуль, синякі́в і т. ін.) — залишити помітні сліди побоїв па тілі.
Поводив він себе в класі добре, зате на перерві тільки й чути було скарги, що на малого Дагіля: тому ногу підставив, тому гулю насадив (Збан., Малин, дзвін, 1958, 287).
Словник української мови (СУМ-11)