насаджувати
НАСА́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, НАСАДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і розм. НАСАДОВИ́ТИ, довлю́, до́виш; мн. насадо́влять; док.
1. що, чого. Проводити посадку, садити певну кількість чого-небудь (про рослини).
Знесли хату Омелькову й Стецькову, насадили садок (Панас Мирний);
Дід насадив і калину, і бузину, і рожу (Марко Вовчок);
// Садити що-небудь у великій кількості.
Тепер йому теж здавалося, що немає в світі нічого вищого, ніж насаджувати ліси (С. Журахович);
Лариса насаджувала квіти, посипала піском доріжки (М. Руденко);
В кінці греблі шумлять верби, Що я насадила... (з народної пісні);
Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (І. Нечуй-Левицький);
– А дерев маленьких скільки росло! То вона їх сама насадовила, сама доглядала (Ю. Збанацький).
2. кого, тільки док. Помістити куди-небудь у певній кількості.
Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насаджавши повні (І. Котляревський).
3. перен. Насильно впроваджувати, поширювати, розвивати що-небудь (ідеї, погляди і т. ін.).
Святий обов'язок діячів культури, всіх народів – боротися з .. поширювачами псевдокультури, що утверджують нечувану аморальність, насаджують антигуманізм (Н. Рибак);
[Калинович:] Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! (І. Карпенко-Карий);
Поміркуй: тяжкі негоди насаджають в душах злобу (І. Франко).
НАСА́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док.
1. що. Насовуючи, накладаючи, міцно надівати на що-небудь.
Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (О. Стороженко);
Заходився [Ант], готуючи стріли, стругати пруття; на один, тонкий, кінець кожного прутика насаджував жолобчасте залізце з вістрям, на другому робив вирізку або доточував костяний зуб (С. Скляренко);
Софрон мусив швидким рухом насадити на балон конусну голівку (Н. Рибак).
2. що, чого, розм. Надівати, натягати що-небудь на голову, палець і т. ін.
[Подорожній:] То я так собі насадив його [персня] на палець, аби свою принадну особу від небезпечних заходів оборонити (Леся Українка);
Колись сільські цирульники, підстригаючи козака, насаджували йому на голову макітру іножицями обрізали все волосся, яке визирало з-під цієї посудини. Це звалося – “стригти під макітру” (О. Воропай);
Ґудзь щільніше підтягнув пояс, насадив на голову картуза і попрямував до вихователя (С. Добровольський);
Зуб насадив на носа великі рогові окуляри (В. Собко).
3. що. Накладати, настромлювати на що-небудь.
На самому кінці тієї купи стримить високий, як стовп, камінь.., зверху товщий, неначе на стовп хтось насадив здорову голову (І. Нечуй-Левицький);
Глафіра та Явдоха з ганчірок ввертіли відьму, схожу на горбату Хомашину, насадили її на кочергу і засунули під бовдур (С. Чорнобривець).
Посади́ти (насади́ти) ґу́лю див. посади́ти.
◇ Намина́ти / нам'я́ти (насади́ти) бо́ки див. намина́ти;
(1) Насади́ти боля́чо́к – заподіяти лихо кому-небудь.
– Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, – підвелося вгору кілька важких кулаків. – Насадив людям болячок, .. і відповість [за це]! (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)