настоювати
НАСТО́ЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док., на чому, з інфін., з спол. щоб. Посилено добиватися, вимагати виконання чого-небудь; наполягати.
Боюсь я того оглядання, бо як залізе він з дзеркалом в горло, то коли б ще.. не трапилася [кровотеча]; але Сергій Костянтинович сам настоює на тому огляданні (Л. Укр., V, 1956, 322);
Він чув у телефонну трубку, що дочка.. говорила з ним уже плачучи. Вона настоювала кілька разів повторити слова Захара, які стосувалися її (Ле, Право.., 1957, 263);
— Оддав [парафію]. Громада настояла на своєму (Н.-Лев., III, 1956, 69);
— Я настояла, щоб Василь Іванович знову ліг (Гур., Осок. друзі, 1946, 54);
Він умів, коли вимагали обставини, настояти на своєму, сказати тверде і владне слово (Коцюба, Нові береги, 1959, 347).
НАСТО́ЮВАТИ², юю, юєш, недок., НАСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Заливши що-небудь якоюсь рідиною або помістивши його в рідину, давати можливість постояти, щоб утворився настій.
[Самрось:] А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! (Кроп., II, 1958, 27);
Знав [дід Гостряк] трав багато, настоював їх на водах різних, з медом переварював (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 438);
Настою вам, братці, горілки у пляшці (Чуб., V, 1874, 473);
Потім "лікарка" надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці (Ю. Янов., II, 1954, 104).
НАСТО́ЮВАТИ³, юю, юєш, недок., рідко. Стояти де-небудь протягом тривалого часу.
Співали вже й треті півні, а закохані все ще настоювали (Панч, Синів.., 1959, 46).
Словник української мови (СУМ-11)