наяву
НАЯВУ́, присл. Насправді, у дійсності, не у сні, не в мріях.
— Не спи, не спи, тебе я очарую і наяву побачиш дивний сон (Л. Укр., І, 1951, 135);
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну (Сос., II, 1958, 313);
Тепер Сагайда зрозумів, що це не сон, а все наяву (Гончар, III, 1959, 78).
◊ Сон наяву́ — що-небудь незвичайне.
*У порівн. Перед очима [Ганни], наче сон наяву, зовсім несподівано випливла широка піщана вулиця села (Коз., Сальвія, 1959, 6).
Словник української мови (СУМ-11)