наємник

НАЄ́МНИК, а, ч., заст.

1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця.

З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги,.. сповняли наємники сю працю (Коб., І, 1956, 456).

2. Той, хто служив у найманій армії за старих часів.

Безповоротно канули у вічність ті часи, коли війни велися наємниками або представниками напіввідірваної від народу касти (Ленін, 9, 1970, 146);

Литовські солдати і німецькі наємники, що становили значну частину дванадцятитисячної армії Радзівілла [1651 р.], займались грабежем і мародерством (Іст. УРСР, І, 1953,247).

Значення в інших словниках

1. наємник — нає́мник іменник чоловічого роду, істота найманець рідко  Орфографічний словник української мови
2. наємник — НАЄ́МНИК, а, ч., заст. 1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця. З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги, .. сповняли наємники сю працю (О. Кобилянська).  Словник української мови у 20 томах
3. наємник — НА́ЙМАНЕЦЬ (той, хто служить у найманому війську), НАЄ́МНИК зах.; ЛАНДСКНЕ́ХТ (найманий солдат в арміях Західної Європи доби середньовіччя; зневажл. — узагалі найманий або продажний солдат).  Словник синонімів української мови