наємник
НАЄ́МНИК, а, ч., заст.
1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця.
З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги, .. сповняли наємники сю працю (О. Кобилянська).
2. Той, хто за старих часів служив у найманій армії.
Литовські солдати і німецькі наємники, що становили значну частину дванадцятитисячної армії Радзівілла [1651 р.], займались грабежем і мародерством (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)