наємник
НАЄ́МНИК, а, ч., заст.
1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця.
З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги, .. сповняли наємники сю працю (О. Кобилянська).
2. Той, хто за старих часів служив у найманій армії.
Литовські солдати і німецькі наємники, що становили значну частину дванадцятитисячної армії Радзівілла [1651 р.], займались грабежем і мародерством (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наємник — нає́мник іменник чоловічого роду, істота найманець рідко Орфографічний словник української мови
- наємник — НА́ЙМАНЕЦЬ (той, хто служить у найманому війську), НАЄ́МНИК зах.; ЛАНДСКНЕ́ХТ (найманий солдат в арміях Західної Європи доби середньовіччя; зневажл. — узагалі найманий або продажний солдат). Словник синонімів української мови
- наємник — НАЄ́МНИК, а, ч., заст. 1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця. З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги,.. сповняли наємники сю працю (Коб., І, 1956, 456). Словник української мови в 11 томах