небовид
НЕБОВИ́Д, у, ч., поет. Те саме, що небозві́д.
За горами на сході ховалося сонце. Воно вже поспішало на запорошений небовид (Перв., Невигадане життя, 1958, 77);
Їм [пілотам] укорились небовиди, І час, і просторінь, і мла (Ус., Дорогами.., 1951, 81).
Словник української мови (СУМ-11)