неборак
НЕБОРА́К, а, ч., розм. Людина, становище або вчинки, дії якої викликають співчуття.
Насилу сотника збудили Та розказали: так і так! Перехрестився неборак, Коня найкращого сідлає І скаче в Київ (Шевч., II, 1963, 200);
Ось шляхом проходять два чоловіки, на заробітки, видно, сунуть, небораки, бо великі торби у їх за спиною, коси на плечах (Мирний, IV, 1955, 206);
Проходили весни, літа, а ходак В село не вертався, Пропав неборак (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 8).
Словник української мови (СУМ-11)