невеселий
НЕВЕСЕ́ЛИЙ, а, е.
1. Якого охопив смуток; якому сумно, безрадісно; сумний, безрадісний.
Іде [козак] смутний, невеселий, Ледве несуть ноги. Може, дівчина не любить За те, що убогий? (Шевч., І, 1963, 107);
Схуд [Карпо], пожовк, очі позападали, а сам невеселий (Коцюб., І, 1955, 300);
Сумні та невеселі, розходилися хлопці по хатах (Тют., Вир, 1964, 47);
// Який виражає смуток.
Василина мовчала й думала. Її лице було невеселе (Н.-Лев., ІІ, 1956, 60);
Парубок, наче скам’янілий, стоїть з батогом у руці і дивиться вслід дівчині невеселим задумливим поглядом (Стельмах, І, 1962, 349).
2. Сповнений смутку.
Невеселі думки турбували Прісьчину голову (Мирний, III, 1954, 11);
Матвій навіть не подивився вслід Октаву, скочив на коня і поволі, в невеселих роздумах поїхав до лісу (Стельмах, І, 1962, 93).
3. Який викликає смуток; похмурий, безрадісний.
Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: — Де ж я прихилюсь? (Шевч., II, 1963, 347);
Донбаська природа невесела (Ю. Янов., II, 1958, 245);
// Який минає, відбувається у смутку, безрадісно.
А серце плаче, як згадаю Хоч невеселії случаї І невеселії ті дні, Що пронеслися надо мною В моїй Україні колись… (Шевч., II, 1953, 152);
Сьогодні після невеселої вечері Созоненко замкнув зсередини і знадвору свою простору крамницю (Стельмах, II, 1962, 92).
Словник української мови (СУМ-11)