невинний
НЕВИ́ННИЙ, НЕВИ́НЕН, неви́нна, неви́нне.
1. Який не має за собою вини; який не зробив нічого злочинного.
[Прісцілла (кидається до Руфіна):] Мене в’яжіть! Мій чоловік невинен (Л. Укр., II, 1951, 423);
Яке це божевілля на невинних людей нападати! (Хижняк, Килимок, 1961, 91).
Неви́нна кров — кров людини або живої істоти, за якою немає ніякої вини.
[Четвертий голос:] Покарає Зевс за кров невинну (Л. Укр., II, 1951, 306).
2. Морально чистий, непорочний.
Я не забуду щастя дотику до її шовкових кучерів, не забуду її душі, що дивилась крізь сині очі, — моєї душі, тільки далеко кращої, чистішої, невинної (Коцюб., І, 1955, 420);
Вона справді любила його всім своїм щирим, невинним, дівочим серцем (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 355);
// Який виражає моральну чистоту, непорочність.
Лице твоє, чудове і невинне, Отут раз в раз у серці мо́їм сяє (Фр., XIII, 1954, 241);
За Тимофієм.. виступала гарна молодичка, поблискуючи не дуже невинними очима, й усміхалася (Хотк., II, 1966, 382);
// Пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою.
В голосі Степана було стільки невинної радості, що старий Волох спершу на хвилину злагіднів (Мак., Вибр., 1954, 294).
3. Наївний, простодушний, нехитрий.
Невинне мріяння народників не тільки по-дитячому наївне — воно прямо шкідливе тим, що відвертає думку бідноти від класової боротьби (Ленін, 24, 1972, 6);
Дорош уважно слухав розповіді селян, але відчував, що вони приходять до нього не для того, щоб розповідати такі невинні історії, а що в них на умі є щось важливіше (Тют., Вир, 1964, 160).
4. Який не завдає шкоди; нешкідливий, безневинний.
Пошліть йому [князеві М. В. Шаховському] разом з просьбою свої видання белетристичні, прохайте, щоб він звернув увагу на їх невинний зміст і дозволив їх продавати в Росії (Коцюб., III, 1956, 211);
Уряд і польська шляхта цілком слушно вбачали навіть у невинній культурницькій роботі серед українського населення загрозу своєму безроздільному пануванню (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 138).
Словник української мови (СУМ-11)