невситимий

НЕВСИТИ́МИЙ, а, е.

1. Якого важко нагодувати, наситити.

2. без додатка і в чому, перен. Який не задовольняється існуючим, досягнутим.

А в хлопчини серце невситиме, Повен розум чистої жаги (Рильський, III, 1961, 20);

Все, прочитане в книжках, сприймав [Іван] не тільки невситимим розумом своїм, а й чуттям (Кол., Терен.., 1959, 95);

Хочеться сказати про Леонідзе, як про чудового, роботящого поета, невситимого в своїх бажаннях (Вітч., 10, 1963, 137).

3. перен. Якого важко або неможливо заспокоїти, вгамувати, задовольнити (про переживання, почуття і т. ін.).

Щось гундосив Сева про засмаглі пальми та зелені острови, і невситимі бажання (Хижняк, Невгамовна, 1961, 82);

Очі його жадібно, з якоюсь невситимою жагою вбирали в себе і голубе чисте, привітне та лагідне небо, і пахучу.. зелень дерев (Тют., Вир, 1964, 102);

// Дуже сильний за своїм проявом.

Все не міг тоді втямити Данило, коли спить цей повільний в рухах, сповнений невситимим трудолюбством колгоспник (Коп., Вибр., 1953, 196);

Чи не там ще збиралась гірка оця невситима помста, що й досі тобі всередині пече? (Гончар, Таврія.., 1957, 617).

Словник української мови (СУМ-11)